Перша згадка про Тупичів належить до 1526 року, коли Полісся входило до складу Великого князівства Литовського на чолі з Сигізмундом Старим (лит. Žygimantas Senasis).
До реформи в 1861 році населення Тупичева поділялось на козаків і кріпаків. У селі проживало 1809 чоловік, з них — 400 козаків.
З 1917 — у складі УНР. З квітня 1918 — в Українській Державі Павла Скоропадського. З 1921 — комуністичний режим. Більшовики привласнили Ковалівський спиртзавод, а на вкрадених землях поміщика Свечина створили радгоспи, а також сільське споживче товариство і товариство сільгозснаба.
1923 — Тупичів став центром однойменного району (ліквідований 1959). У селі була поважна юдейська громада, раніше також проживали литвини.
У селі в 1931 році був організований колгосп «Червоний Маяк». Потім назва колгоспу — ім. Фрунзе. Тоді ж комуністи вдалися до так званих «натуральних штрафів» проти мешканців села, які стали інструментом убивства голодом. Жертвами цієї операції стали переважно старші люди та діти.
У 1936 році село було повністю радіофіковано.
На свято Успіння Пресвятої Богородиці 1941 комуністи залишили село. Починаючи з 1942 року німецька адміністрація стимулювала виїзд молоді на роботи до Німеччини. Відомо про 23 особи, які працювали у Європі. 23 вересня 1943 радянські війська повернулися до села. Вони довели до смерті на фронтах 434 чоловіки. На честь загиблих односельців встановлено монумент — (1975).
Внаслідок аграрної реформи з 6 квітня 2001 року перетворився на СТОВ «Тупичівське».
